2016-10-20-0001Смєянович Федір Олексійович – майор, командир 4-ї повітрянодесантної бригади 2-го повітрянодесантного корпусу, яка формувалася в Конотопі в квітні 1941 року.
Народився Ф.О.Смєянович у селищі Ніка Турійської сільської ради Пуховичського району Мінської області (Білорусія) в 1905 році. Білорус. Член ВКП(б). Двадцятирічним юнаком у 1925 році Федір Смєянович розпочинає службу в Червоній армії. Служба йшла успішно. Кмітливого юнака, який тягнувся до знань, помітило командування і направило його до військової школи, а пізніше він закінчив військову академію.
Середину 30-их років називають золотим періодом романтиків неба. У великих містах і містечках Радянського Союзу відкривалися аероклуби, де готували льотчиків та парашутистів, а в парках височіли вишки для стрибків з парашутом, і для молоді було великим шиком стрибнути з вишки, показати свою сміливість перед знайомими.
У 30-х роках у Червоній армії формуються авіадесантні підрозділи. На Далекому Сході розташовувалися війська Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії. У 1936 році у складі цієї армії створюється три авіадесантні полки, які в 1938 році були реформовані у повітрянодесантні бригади. 1-й повітрянодесантний полк (м.Хабаровськ) став 202-ю повітрянодесантною бригадою. Командиром бригади став майор М.І.Денисенко, комісаром – полковий комісар Ф.А.Клімов, а після його арешту – М.А.Лобанов.
Одним з ентузіастів стрибків із парашутом, вивчення та застосування десантних підрозділів був і Федір Смєянович. Він ніс службу в м.Брянськ, але в 1938 році його переводять на Далекий Схід до м.Хабаровська. Він розпочинає службу у 202-й повітрянодесантній бригаді.
Сталінські репресії 1937-1938 років зачепили і повітрянодесантні війська, які тільки народжувалися. Згадує син Ф.О.Смєяновича Арнольд: «Пам’ятаю, мама розповідала, як у 1938 році – ми тоді проживали в Хабаровську – посадили командира полку, в якому служив батько, невинувату людину. Його довго ламали, а потім випустили, але вже важко хворого. У той час багатьох саджали. Батько ходив під цим емоційним тягарем, темніший від хмари, і одного разу сказав мамі: «Якщо мене заарештують, передай дітям, що я ні в чому не винен»… («Комсомольська правда» – 08.08.2013).
Ця інформація не зовсім точна. Авторів підвела пам’ять. Командира полку М.І.Денисенка ніколи не арештовували, а помічник командира цього полку капітан Нікулін та комісар – полковий комісар Клімов були заарештовані і розстріляні. Це достовірний факт.
У 1941 році із укомплектованих стрілецьких дивізій формується десять нових повітрянодесантних бригад, які разом із бригадами, що були сформовані в 1938 році, об’єднуються в п’ять повітрянодесантних корпусів. Три з цих корпусів формуються на території України. 2-й повітрянодесантний корпус створюється в Харківському ВО (2-га бригада в Ніжині, 3-тя – в Чернігові і 4-та повітрянодесантна бригада формувалася в м.Конотоп).
4-та повітрянодесантна бригада формується в квітні 1941 року. Формує її майор Смєянович Федір Олексійович, але у травні після закінчення навчання в Військово-повітряній академії ім.Жуковського, командиром бригади призначається полковник Г.Н.Перехрестов.
На порозі вже стояла війна і настирно стукала в двері. Розпочалася інтенсивна підготовка до бойових дій нових десантних бригад.
22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Але до липня корпус продовжував бойове навчання. Лише в середині липня 2-й ПДК було передано до складу Південно-Західного фронту і 2-га та 3-тя бригади брали участь у боях за Київ, а 4-та бригада вела бої на Канівському напрямку та під Черкасами. Корпус також брав участь у боях із ворогом у районі м.Остер, у районі Коропа, Конотопа, Бахмача. Потрапивши в оточення, бійці та командири пройшли з боями ворожими тилами і вийшли з оточення в районі м.Чугуїв Харківської області. Через великі людські втрати корпус втратив боєздатність і був виведений на переформування в район Орджонікідзе (Північний Кавказ).
При переформуванні корпусу майор Ф.О.Смєянович призначається начальником штабу 2-ї повітрянодесантної бригади. Командиром корпусу став полковник М.Ф.Тихонов.
До середини травня 1942 року корпус перебував у районі Орджонікідзе. Приходило нове поповнення, проводилось навчання і тренувальні стрибки з літаків. Корпус готувався до десанту на Кримський півострів. Але в зв’язку з поразкою Кримського фронту 14 травня 1942 року корпус було перекинуто спочатку в Краснодар, а потім на Таманський півострів. Він увійшов до складу 47-ї армії і займав оборону на узбережжі Чорного моря на ділянці Тамань і далі на південь до західного берега Кизилташського лиману. Там корпус реформований у 32-гу гвардійську стрілецьку дивізію.
Обороняючи Таманський півострів, дивізія перетворила південно-західну частину Тамані в неприступну фортецю. 9 серпня 1942 р. дивізія була перекинута в район станиці Навагінської і ввійшла до складу 18-ї армії.
28 вересня 1942 р. оборона дивізії була піддана бомбовим ударам і була обстріляна артилерією ворога. В цей день дивізія відбила 10 атак противника. В подальшому десантники вели важкі оборонні бої. В цих боях проявив мужність і відвагу майор Смєянович, за що був нагороджений орденом Червоного Прапора. «У бою за висоту 519,6 на північний схід від с.Курінське Нафтогорського району Краснодарського краю майор Смєянович з групою бійців у кількості 6 чоловік гранатами знищив 3 вогневі точки противника і 15 ворожих солдат. При цьому було захоплено трофеї: 3 ручних кулемети, 15 гвинтівок та 1000 набоїв. Особисто сам тов. Смєянович знищив 5 ворожих солдат. Не дивлячись на 3 отримані поранення, залишився на полі бою» (з нагородного листа).
На початку 1943 року війська Північно-Кавказького фронту готували операцію зі звільнення м.Новоросійська та Таманського півострова. Згадує учасник цих подій розвідник Павло Косіцин: «Улітку 1942 року розвідвідділ штабу Північно-Кавказького фронту створив особливий розвідувальний повітрянодесантний батальйон, куди потрапив і я. Батальйон пройшов повну програму підготовки десантників і готувався для виконання завдань в тилу ворога. Але змінилися обставини на фронтах, змінилися і плани командування. Для визволення Новоросійська і Тамані розпочалася підготовка до цієї важливої операції. Готувалося два десантування: повітряне в район Південної Озерейки (основний) десант, в якому повинен брати участь наш тільки-но створений 31 окремий повітрянодесантний полк і демонстративний (допоміжний) десант, очолюваний Цезарем Куніковим – морський у район передмістя Новоросійська Станички.
У лютому 1943 року розпочалася висадка повітряного десанту. Але корективи в плани командування внесла погода. Розпочався шторм. Висадку основного десанту припинили. Допоміжний десант Ц.Кунікова, що висадився з катерів на берег Цемеської бухти, став основним» (О.І.Козирєва. Чудовий розвідник Павло Костіцин, К., вид. «Дім військової розвідки», 2012.).
Підготовці проведення десантної операції під Новоросійськом командуванням фронту придавалося велике значення. Для цього було створено спеціальний 31-й окремий парашутнодесантний полк, який у всіх документах проходив як в/ч 6467 особливого призначення. Командиром полку було призначено нашого знайомого, який у 1941 році у Конотопі формував 4-ту ПДБр. майора Ф.О.Смєяновича.
Перекладач А.Л.Веруейзер у спогадах «Без минулого не може бути сучасного і майбутнього», надрукованого в журналі «Військово-історичний архів» №11 за 2002 рік, пише: «У перших числах січня 1943 року командиром нашого полку був призначений майор Федір Олексійович Смєянович, який до цього ніс службу в повітрянодесантних військах, був майстром парашутного спорту, стрибав у тил ворога. (Якщо це так, то стає зрозумілим, чим займався майор Смєянович у другій половині 1941 року – авт.). Підготовка до десантування велася інтенсивно. І ось настав наш час. Ранком 4 лютого 1943 року перша група основного повітряного десанту спробувала висадитися в районі Південної Озерейки. Але розпочався шторм. Десантників віднесло в море. Надії на їх порятунок не було. Подальшу висадку повітряного десанту було припинено. Допоміжний десант став основним. Нас було включено до складу військ, що переправлялися на Малу Землю катерами. Перші дві спроби нашого полку висадитися в Цемеській бухті були невдалими. Ворог зустрів наші катери зливою вогню. Лише третя спроба виявилася вдалою. Ми переправились на Малу Землю і брали участь у запеклих боях на цьому п’ятачку. Втрати в полку за сорок днів, що ми воювали на Малій Землі, склали понад 50%. Через 40 днів боїв полк було виведено з цього плацдарму. Живими залишилося 514 чоловік із 1100. Таку ціну заплатив наш полк за визволення Новоросійська. Полк було виведено в тил, як ми думали, для поповнення. Командира полку підполковника Ф.О.Смєяновича у квітні 1943 року відкликали до Москви, а 25 травня 1943 року полк розформували».
Про чудеса героїзму, які проявили бійці та командири 31-го окремого повітрянодесантного полку під час боїв на Малій Землі, розповідає заступник командира полку з політчастини, який став генерал-полковником, Ф.Мажаєв: «Чотири бійці 5-ї роти на чолі з командиром взводу лейтенантом А.Моченим гранатами знищили вогневу точку ворога в будинку неподалік школи №22 і зайняли в ньому оборону. Німці кинулися в контратаку. Наші бійці вогнем із автоматів відбили її. Але сили були на боці ворога. Гітлерівці оточили будинок і запропонували здатися. У відповідь прозвучали слова: «Радянські десантники живими не здаються!» Розлючені гітлерівці підпалили будинок. Коли полум’я охопило будівлю, з вікон продовжували лунати автоматні черги. Чорний дим піднімався вгору і почав поширюватися вулицею. Скориставшись ним, як завісою, бійці вискочили з вікон і з боєм вирвалися з оточення». (Радянські повітрянодесантні. М., 1986, ст.189). У 1943 році розпочалося формування найбільшого в історії війни Дніпровського десанту, і підполковник Смєянович був призначений начальником штабу 5-ї гвардійської повітрянодесантної бригади, яка формувалася.
У вересні 1943 року Червона армія вийшла до Дніпра і розпочала підготовку до його форсування. Готується висадка найбільшого повітряного десанту за Дніпро. Розробкою плану операцій займався штаб повітрянодесантних військ. Мета десантної операції полягала в тому, щоб допомогти Воронізькому фронту захопити плацдарм на правому березі Дніпра в районі Великого Букрину, в його закріпленні та розширенні.
Для досягнення цієї мети десант після приземлення повинен захопити рубіж Липовий Ріг, Македони, Степанці і не допустити прориву противника до західного берега Дніпра на ділянці Канів, Трактомирів, де в цей час річку повинна форсувати 40-а армія.
Десант складався з трьох гвардійських бригад загальна його кількість налічувала майже 10 тисяч чоловік.
1-ю гвардійською повітрянодесантною бригадою командував полковник П.І.Красовський, відомий нам за боями на Конотопщині у вересні 1941 року, як командир окремого танкового батальйону 3-го ПДК.
3-ю гвардійською ПДБр командував полковник В.А.Гончаров, у 1941 році був начальником штабу 212-ї ПДБр.
Командиром 5-ї ПДБр був підполковник П.М.Сидорчук, а начальником штабу призначено підполковника Ф.О.Смєяновича.
При підготовці і проведенні десантування були допущені суттєві помилки і недоліки, що поставило учасників десанту в дуже складні умови.
Розвідка фронту спрацювала погано. Вона не помітила, що за три доби в місцях визначених для десантування бригад, німці зосередили велику кількість військ і створили опорні пункти в селах. Бригади повинні десантуватися в місцях скупчення німецьких військ.
1-ша гвардійська ПДбр повинна була десантуватися в першу ніч, але не змогла своєчасно зосередитися на аеродромах зльоту. І за добу до вильоту командування змушене було змінити план операції. Бригада залишена в резерві, а замість неї десантувалася 3-тя бригада. Командири і підлеглі за цей час не змогли добре ознайомитися з завданнями.
З аеродрому Богодухів своєчасно не вилетів жоден літак через відсутність пального. Авіатори через сильний зенітний вогонь висадку десанту робили на значній висоті, що привело до розкидання бійців на десятки кілометрів. А сигнали збору були не ефективні.
Все це привело до того, що частина десантників загинула ще в повітрі, а частина приземлилася в розташуванні ворога.
Операція була невдалою. Жертв було багато, а ефективність Дніпровського десанту низька. Після невдачі Дніпровського десанту до кінця війни не проводилася жодна велика десантна операція.
Одним із тих, хто загинув під час десанту, був начальник штабу 5-ї гвардійської ПДБр підполковник Ф.О.Смєянович. Його син, лікар Арнольд Смєянович, у інтерв’ю журналістці Т.Шахнович розповів: «Напарники батька розповідали, що при десантуванні через Дніпро в 1943 році його смертельно поранило в живіт. Щоб не мучитися, він сам пустив собі кулю в голову». (Комсомольська правда, 8.08.2013). Ця версія має право на існування.
Автор схиляється до іншої версії. Учасниця десанту Ніна Бодіна з 5-ї гвардійської ПДБр згадує: «У нашому літаку летіло багато командирів нашої бригади, в тому числі гвардії підполковник Смєянович Федір Олексійович, начальник штабу бригади. Летіли Бодін Петро (після війни жив у Тирасполі), Пугачов і інші хлопці. Після приземлення я зустріла Петю Бодіна. Він був поранений. Я допомогла йому перев’язати рану. Тут німці нас оточили і розпочався бій. Нас було чоловік дванадцять. Хто загинув у бою (більшість), а нас поранених перевезли в село Бобриці. Смєянович відбивався до останнього і вже пораненим потрапив у полон. Його тягали на допит, а потім розстріляли в цьому селі. Де він похований не знаю».
Отже, підполковник Ф.О.Смєянович загинув під час Дніпровського десанту, але за архівними документами він знятий з обліку, як такий, що зник без вісті, а за розповідями очевидців – загинув. Така ще одна загадка минулої війни.
У нього залишилася дружина і двоє дітей. Незвичайна доля цієї сім’ї, але це вже інша історія.

В.РУБАН